Відкриття нового театрального сезону – це завжди подія, що її люди, закохані у театр, намагаються обставити нетривіально і незабутньо. Новий сезон – він, як Новий рік: в очікуваннях змін на краще, у вірі в те, що нове – то неодмінно світліше, добріше, з прицілом на довге, щасливе життя.
Свій сезон-2020 Театр на Європейській відкрив у теплому світлі любові й душевності, що їх при повному аншлазі подарували місцевим шанувальникам театрального мистецтва зірки Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, народні артисти України Наталія Кудря та Віктор Сарайкін. Давали «Пізанську вежу» драматургині, сценаристки, театральної й кінорежисерки Надії Птушкіної.
На сцені – сімейна пара з двадцятирічним «стажем». Начебто, нічого особливого і все, як у всіх – невибагливий і впізнаний антураж оселі, невибагливий і впізнаний антураж стосунків. Простенький спортивний костюм зі шльопанцями, невидна кофтина з окулярами, класичний диван, газета, попільничка, кетчуп на столі, кому – пиво, кому – чай. Середньостатистичний Він, середньостатистична Вона… Та ось лишень Любові нестерпно душно мешкати за інерцією. Виявляється, героїня Наталії Кудрі завжди хотіла любові. Із часом почала сподіватися хоча б на увагу й порядність, а настав момент – готова була радіти елементарній ввічливості. Чекала від Нього, аби з любов’ю спостерігав, як вона спить, аби її голос був для нього чарівнішим за будь-яку музику і ніжнішим за сніжинки, щоби від поглядів палали щоки та пересихали вуста, щоби обіймалися навіть уві сні. Чекала-чекала та й перестала. Вирішила кинути все і поїхати до італійської Пізи: у ній, мовляв, з дитинства прищеплюють особливе ставлення до Жінки. Здається, 20 років разом, а так щиро вони ще не спілкувалися. За відвертою бесідою Вона не встигла на літак до заповітної Пізи, а коли наступний – Бог його знає. Можливо, Вона вже й не полетить?.. Можливо, їхня любов, що, подібно Пізанській вежі, добряче нахилилася і готова рухнути будь-якої секунди, таки, встоїть, подібно тій самій вежі?..
Ось така любовна лінія… Ну, а щодо лінії душевної, то її прем’єрі у Бердичеві додала, власне, присутність на сцені Наталії Кудрі – людини, рідної цьому місту назавжди. У Бердичеві пройшли її дитячі роки, у ньому поховані її батьки, тут вона народила свого сина Дмитра Разумкова – відомого нині політика та одного з керівників української держави, голову Верховної Ради України. І як же ж було приємно глядачам почути по завершенні вистави: «Я люблю этот город!.. Это мой Бердичев!..» Зі слів артистки, вона ніколи не губила зв’язків із містом. На превеликий жаль, не побачили свою доньку на бердичівській сцені батьки, але звідти, з небес, переконана пані Наталія, вони всіляко підтримують і допомагають їй та усім бердичівлянам.
Народна артистка України Наталія Кудря переконана: бердичівський Театр на Європейській – то ковток свіжого повітря у культурному житті як самого Бердичева, так і всієї України, то солідно і водночас зі смаком, тепло й затишно, і міський голова Василь Мазур заслуговує на щиру подяку за такий прекрасний подарунок місту та країні. Вона вражена побаченим, зізналася, так само вражені запрошені нею до міста колеги-кияни. Бердичів відчув сердечний настрій своєї славетної землячки і чарівної жінки, відчув натхнення та щирість її та її колег по «…вежі» Віктора Сарайкіна, Таїсії Бойко та Андрія Коваленка, зазначив, у свою чергу, Василь Мазур. І коли славні доньки й сини Бердичева приїжджають до рідного міста, зауважив, то це – добрий знак.
