Визначити повну географію учасників цього святкового дійства – завдання не з легких: класичне «з різних куточків України та світу», здається, відповідає. Так само і вікова категорія: від зовсім юних і до дуже шанованих. Професії? Абсолютно різні і на будь-який смак. Хто і що зібрало таку потужну строкату компанію у колишній спортивній залі заводу «Прогрес»? Зібрали Леонід Копитко та футбол. Почесний громадянин м. Бердичева, ветеран «гри мільйонів», колишній футболіст, тренер і наставник, один із символів бердичівського футболу підійшов до свого 80-річного ювілею – в оточенні десятків вихованців, колег, друзів і просто відданих шанувальників всього того, чим і як жив, як працював та славив рідний Бердичів. Серед останніх – керівництво міста, депутати різних рівнів, представники футбольних організацій. Загалом, мало не усі, для кого бердичівський футбол – окрема сторінка у життєвому літописі і кого Леонід Копитко закохав у цей вид спорту тим чи іншим чином.
Особисто ювіляр вперше «офіційно» вийшов на поле, коли йому було 12 – в якості вихованця місцевої дитячо-юнацької спортивної школи. Дещо пізніше почав грати за бердичівський «Авангард», що згодом перетворився на легендарний «Прогрес». Після завершення кар’єри футболіста близько року пропрацював тренером «прогресівського» дубля, а у 1969-му посів посаду тренера ДЮСШ м. Бердичева. Цій роботі Леонід Копитко віддав більше 40 років свого життя.
«Футболістом можеш ти не бути, але справжньою людиною стати зобов’язаний» – цю «фірмову» Копиткову настанову його учні пам’ятають й досі. Так, кажуть, тренер понад усе бажав, аби з них був толк не лише на полі, а й у звичайному житті. Але не був би Копитко людиною від Футболу, коли б не прагнув досягати й перемагати. І за роки свого наставництва ювіляру вдалося виховати 5 майстрів спорту СРСР та України, 8 тренерів із футболу, одного гравця збірної України з футзалу, 30 гравців команд майстрів I та II ліги СРСР та України. А ті, хто за тією чи іншою причиною не став професійним гравцем, назавжди залишив для футболу місце у своєму серці.
Місто відзначило працю Леоніда Копитка званням «Почесного громадянина м. Бердичева», футбольні організації – численними відзнаками та нагородами. Ювіляр є одним з головних героїв на місцевій Алеї спортивної слави, ось уже близько 20 років Бердичів приймає Всеукраїнський турнір на призи Леоніда Копитка за участі юних майстрів шкіряного м’яча.
Почесну грамоту Бердичівської міської ради й виконавчого комітету, квіти та подарунок отримав іменинник з рук міського голови Бердичева Василя Мазура та його першого заступника Романа Левицького. Ювілей Леоніда Копитка – свято для всього міста, зазначив у своєму вітальному виступі міський голова, адже винуватець цього свята – спортивна гордість Бердичева. Футболу у місті бути, заявив Василь Мазур, і бути завдяки таким людям, як Копитко. Ювіляр передаватиме свій досвід і любов до футболу ще не одному юному даруванню, залишаючись взірцем відданості цій грі, переконаний, у свою чергу, Роман Левицький. А щоби пересвідчитися у тому, що Копитко – Тренер із великої літери, достатньо озирнутися навколо і подивитися, скільки людей прийшли його привітати із першими 80.
Чимало теплих слів пролунало на адресу ювіляра. Ну а сам Леонід Копитко, з власних слів, щиро радів такій кількості красивих і талановитих людей та зичив, аби їхній зв’язок із футболом тривав все життя. «Покажіть, на що здатні!»… Із цією його настановою вийшли на товариський двобій на честь ювіляра дві символічні збірні – Бердичева та Києва. Мали би за ідеєю розійтися з дружньою нічиєю, але де там… Багаторічну дружбу та тісне позафутбольне спілкування, звісно, ніхто не відмінив, але на полі… Бердичівляни перемогли гостей із рахунком 4:2. Кажуть, коли виходили грати, згадали незабутнє Копиткове: «Подивіться усі на мене! Посміхніться! А тепер – до перемоги!»
