Ти можеш гостро бачити навіть тоді, коли маєш проблеми з зором, можеш рухатись, коли тіло тебе не слухається, можеш чути, коли за все життя до тебе не долинув жоден звук. Можеш, адже ніщо не позбавило тебе серця й душі – найкращих у світі провідників почуттів та емоцій…

Віднедавна вони зовсім по-іншому почали ставитися до жестикулювання під час розмов – працівники Публічної бібліотеки бердичівської громади. Точкою нового відліку стала їхні спільна організація з представниками місцевого осередку Українського товариства глухих інклюзивної культурно-мистецької платформи «Творити – доступно». У рамках проєкту, що реалізовувався за підтримки релігійної місії «Карітас-Спес» римсько-католицької церкви в Україні, планувалося створити творчі умови для напрацювання вмінь та акторських навичок людей з інвалідністю – таким чином останні отримали би можливість для самовдосконалення та для інтеграції у світ культури й мистецтва.

Зрозуміло, що спільна діяльність передбачала знання бібліотекарками жестової мови. І голова осередку Марина Кирницька вивчила їх жестам. Тепер особливо емоційним – доволі непросто, констатує директорка бібліотеки Тетяна Кущук: спілкуючись з кимось із знайомих і природньо при цьому жестикулюючи, ти в якийсь момент розумієш, що у той час, коли твої вуста вимовляють одне, руки розповідають про щось зовсім інше. Доводиться бути стриманішою, жартує. А, якщо без жартів, то завдяки цій платформі ніхто не відчуває себе «особливим» – ані їхні друзі й партнери з УТОГ, ані вони самі, котрі разом із навичками жестового спілкування «освіжили» у собі розуміння таких понять як «милосердя», «любов», «добро», «толерантність».  

Ось що не передбачає жодних стримувань, то це пісні й гумор. На них будь-яка платформа, а тим паче та, що пов’язана з інклюзією та творчістю, базується міцніше й надійніше. Щодо гумору, то жінки з бердичівської організації УТОГ володіють чи не найціннішою у ньому річчю – вони вміють від душі та влучно посміятися над собою, над тим, що вважається жіночою суттю. Бачиш у подруги яскраву помаду – купи собі ще яскравішу, прагнеш бути красунею, але більш звикла до важкої роботи, аніж до біжутерії – пускай у хід моркву, буряк, цибулю – і не матимеш собі рівних.

Ну а пісні… Здається, «Люди, як кораблі» Кузьми Скрябіна вже давно перетворилися на гімн проникливості і життєвої мудрості. Але те, як вони звучали й виглядали на головній сцені мистецького дійства, лише додавало емоцій. І чомусь дуже вірилося, що у тандема Публічна бібліотека-УТОГ, котрий пообіцяв не розпадатися, а й після проєкту продовжувати діяти та згуртовувати, «Все буде добре».