Бердичів

міська рада

Про роботу логістичного центру та волонтерку-дружину чи не найдорожчого чоловіка в Україні

изображение_viber_2022-04-02_19-38-30-396

З початку відшуковують все необхідне за кордоном, потім перевозять вантаж до Бердичева, тут все сортують-розфасовують і відправляють, зрештою, визначеним адресатам. Приблизно за такою схемою діє у місті потужний логістичний центр, створений при БО «Бердичівський благодійний фонд «Оберіг-26».

Адресати діляться, здебільшого, на три категорії: у першу чергу, допомагають військовим, окрім того, вантажі йдуть на Бородянку, Ірпінь, Бучу, Харків, Волноваху, Миколаїв. Третя категорія – переселенці.

Особливість діяльності логістичного центру – у тому, що він тісно співпрацює з Генштабом ЗСУ, Офісом Президента України та Мінсоцполітики. Тобто, саме ці структури виступають, свого роду, координаторами роботи – куди, кому і що саме потрібно невідкладно.

За приписом Мінсоцполітики ввозити дозволяється лише 5 категорій продукції:

  • Одяг та взуття;
  • Продукти харчування;
  • Медичні препарати;
  • Засоби гігієни;
  • Туристичне знаряддя.

Працюють вони суворо за заявками, розповідають у центрі – командирів військових частин та підрозділів ТРО, керівників громад, головних лікарів медзакладів тощо. У заявках – кількість людей, на яких розрахована допомога, і те з допомоги, на чому, за можливості, потрібно закцентувати увагу.

Щодня до логістичного центру, як на роботу, приходять близько 40 волонтерів. Кожен має свій фронт діяльності й чітко знає, що йому робити.

На своєму «фронті» й одна з них – пані Світлана, особистість доволі відома в Україні. Сама жінка – біженка: мусила тікати від рашистів із рідного Макарівського району. На момент спілкування її чоловік у складі українського війська саме звільняв Бучу та Ірпінь. Син також побував на фронті. В одному з боїв сам взяв двох полонених. При цьому отримав поранення, тож перебував у шпиталі.

Свого часу про її чоловіка Дмитра гуділа мало не вся Україна. З росіянами він б’ється із самого 2014-го. Так сталося, що потрапив до полону, в якому провів кілька місяців. Тримали його у Донецькій тюрмі. Навіть засудили до страти. А потім з того боку Світлані запропонували повернути чоловіка. Ціна питання – 50 тисяч $. Жінка гроші зібрала й передала. Та лишень Дмитра їй так і не повернули (його обміняють пізніше – на російських полонених). Потім коханий так всім і говорив: вважайте мене, мовляв, найдорожчим чоловіком в Україні…

Волонтерка пригадує, як вимушена була залишити рідну оселю – кадирівці дали на все про все якісь 2 години. Сьогодні вона у Бердичеві, але після Перемоги, планує, неодмінно повернеться до малої Батьківщини. І відбудує її.