Офіційний сайт Бердичівської міської ради підготував невеличкий огляд роботи місцевих гуманітарних пунктів. Умови воєнного стану не дозволяють заглиблюватися у подробиці, що були би цікаві у мирний час, та це, мабуть, і не головне. Головне те, що все, заради чого ці пункти були створені, працює на Перемогу України над російською звіриною. Тож недивно, що життя в них бурлить, роботи – завжди вистачає, як вистачає і бажаючих зробити свій внесок у благородну й життєво необхідну справу.
Один із таких пунктів… Його особливість – нарівні з «гуманітарною» складовою тут відповідають за харчування захисників міста. Годинами парує кухня: майстрині кухарської справи орудують над «першим-другим-компотом». Вранці й ввечері мають нагодувати чергові караули на блокпостах, найбільше замовлення – на обід, коли потрібно сформувати сотні порцій. Щоразу дівчата намагаються скласти асортимент таким чином, аби не лише смачно, але й різноманітно. Якщо каша, то неодмінно з м’ясом, щоби на зміну квашеній капусті, приходило олів’є чи вінегрет, щоби борщ був, як у милої вдома. Інгредієнтами тутешній харчоблок забезпечують школи й дитсадки.
На цьому самому пункті організовано центр збору гуманітарної допомоги. Саме звідси, за спеціальними заявками, отримують все необхідне на пунктах роздачі. Допомогу, здебільшого, привезено з польського Седльце. Асортимент – найширший: від макаронів, консервів та каш до солодощів, дитячого харчування, солі, цукру й олії.
Окремі ділянки виділено під речі, що їх зносять містяни. Разом із одягом та взуттям бердичівляни приносять іграшки. На цьому пункті (як мало не на всіх інших пунктах) плетуть маскувальні сітки. До роботи періодично долучаються працівники, місцеві мешканці та ті, хто евакуювалися з «гарячих» регіонів.
Самооборона, тероборона, військові, блокпости, обласний шпиталь, цивільні… Для них призначений вміст наступного гуманітарного пункту (все видається суворо за заявкою керівника тієї чи іншої структури). Звідси, для прикладу, відвантажували продуктові набори для Центру надання соціальних послуг, так само звідси отримували набори сім’ї загиблих у боротьбі з рашистською ордою Героїв-бердичівлян.
Чимало зусиль було докладено, аби у найкоротший час систематизувати усе привезене – з Польщі, Італії, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччини. Все відсортовано, підраховано, розкладено. Єдине, що так і зберігається нерахованим у коробках – одяг. Його настільки багато, що зробити це фізично неможливо. Кажуть, що загальна таблиця складається десь із 500 найменувань. Перший час за один день тут могли прийняти до 4-х машин, на сьогодні відвантаження не припиняються.
Ще один пункт гуманітарної допомоги… Саме у ньому матеріал для свого видання готує група з чи не найбільшого у світі іспаномовного видання El Pais. Журналісти знайомляться із тим, як українці плетуть маскувальні сітки, що для цього потрібно і як вчилися. У кількох метрах – кухня: заправляє тут волонтерка, котра щодня приїжджає з сусіднього села. Коли мешканці мікрорайону дізналися, що поруч із ними функціонуватиме пункт гуманітарної допомоги, почали зносити продукти. Для домашніх огірків і решти консервації довелося виділити окремий куток. Лишень постало питання зберігання – безкоштовно підвезли морозильну камеру та вітрини. Тільки-но оголосили про потребу у матеріалі для виготовлення сіток, то нанесли купу всього – і захисного кольору, і темного, і білого, і червоного, і жовтого з полум’яно-блакитним. «Не біда», – постановили приймальники: те, що підійшло, пустили на сітки, те, що було заяскравим, знайшло своє місце серед одягу. Можливо, знадобиться комусь – все може бути…
Коли у них побували представники однієї з країн, розповідають наші, то всерйоз запитали, чи не можна клонувати керівника та його підлеглих – мовляв, у них за кордоном навіть при мирних умовах такого порядку не знайдеш…
А українці вони такі – працюють, як воюють. Спокійно, затято, з гуморцем і щоби толк був. Треба буде – вночі прийдуть відвантажувати, треба буде – втрьох повну фуру «оприходують». Знайдеться і кухар серед них, і такий, що годинами коробки з ліками розфасовуватиме, і такий, котрий за хвилини людей скільки треба назбирає. Воює ж бо їхня країна зі здичавілими істотами, що попри всі закони війни катують мирних мешканців, ґвалтують їх, грабують, стріляють у потилиці та поповнюють свої чахленькі Zапаси трофейною горілкою, блендерами, сережками, обручками й ношеними ліфчиками для «нєвєст» і «жон».
Це знають українці, це знає весь світ. І буде відповідь.
Так переможемо!
