22 травня, у день перепоховання Тараса Шевченка, міський голова Сергій Орлюк поклав квіти до пам‘ятника  Кобзаря, віддавши шану духовному батьку української нації та найвидатнішому ідеологу української національно-визвольної боротьби, що триває і нині.

«Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!»  Ці Шевченкові слова сьогодні лунають як наказ, як гасло, як символ віри у перемогу над росією, яка століттями намагалася знищити українців як народ. І українці мужньо та з гідністю виконують цей наказ.

Тарас Шевченко, як ніколи досі, відкривається своїм нащадкам глибоким змістом думки, своєї філософії, своєї правди. Саме зараз нація усе більше усвідомлює, як збуваються пророцтва Кобзаря про боротьбу за незалежність та самостійність України.

22 травня 1861 року великий син великого народу повернувся на свою рідну землю, до України, і був перепохований на Чернечій горі поблизу Канева. Одразу після смерті митця поховали на кладовищі у Санкт-Петербурзі. До цього російського міста Тарас вперше потрапив ще сімнадцятирічним кріпаком-козачком при поміщикові П. Енгельгардті. За своє важке, сповнене боротьби та плідної творчості життя, Кобзар лише тричі приїздив до України. Проте він ніколи не переставав думати про неї, оспівувати її красу та аналізувати її важку долю, шукаючи причини, вказуючи винних, пропонуючи шлях до відродження.

Шевченко як національний поет глибоко розкрив душевне багатство українського народу, осмислив минуле, сучасне й майбутнє України.  За свої погляди він 10 років провів у засланні. Шевченка боялася й ненавиділа російська імперська влада, намагаючись викорінити його зі свідомості українців. А він став батьком нації, пророком, натхненником та дороговказом в її  боротьбі. Тому так важливо було українцям повернути на батьківщину свого Кобзаря навіть після смерті, тим самим виконавши його славнозвісне: «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…»