Бердичів

міська рада

Тримаємо доброї волі стрій: своє професійне свято відзначили бердичівські бібліотекарі

1

Війна по-різному впливає на стан та на поведінку людей… Звитяжно захищають Україну її Захисники й Захисниці, відвойовують українські території, змушуючи окупантів ганебно й панічно тікати. Відправляють на той світ рашистів, геройськи гинуть самі. Тисячі українців вимушені перебувати у цей час за кордоном, тисячі, залишивши рідні домівки, намагаються почати все «з нуля» і продовжувати тут, в Україні, жити у нових для себе умовах, у нових громадах. Ті, хто у тилу, докладають усіх зусиль, аби, працюючи, допомагати армії, переселенцям, тим, хто потребує допомоги. Переформатовуються, перебудовуються і продовжують жити та працювати на Перемогу.

30 вересня, коли у країні відзначали День бібліотек, про все це говорила зі своїми колегами зі всієї України Тетяна Кущук – директорка Публічної бібліотеки з філіями бердичівської громади. Спілкування відбулося у рамках бібліомарафону, влаштованого Національною бібліотекою України ім. Ярослава Мудрого (Національною парламентською бібліотекою) у партнерстві з Українською бібліотечною асоціацією.

Війна не могла не змінити будні місцевої бібліотечної спільноти. До підрозділів ЗСУ пішли їхні сини, чоловіки, друзі, друзі друзів, знайомі й незнайомі. І цілком логічним для Тетяни Кущук виглядало, окрім основної діяльності, зосередитися на двох головних, на її думку, напрямках – волонтерстві та роботі з переселенцями. Щодо останнього, то своє щільне співжиття з «новими бердичівлянами» бібліотекарі розпочали ще у 2015-му році. Вони одними із перших у громаді зробили переселенцям крок назустріч і заявили: «Ви – наші. Ви – свої серед своїх». Залучали до численних проєктів дорослих, запрошували до гуртків, клубів та рухів малих. Малеча зростала, переходила з «малечих» спільнот до юних, потім – до ще доросліших. Після 24-го лютого переселенці самі стали волонтерами, допомагаючи своїм землякам, котрі вже у 2022-му, рятуючись від війни, опинилися у Бердичеві. Сьогодні вони усі разом склали собою спільноту волонтерську.

Допомагати почали з друзів своїх друзів… Точково, без досвіду, на одному, дуже сильному, бажанні. Стали шефами одного підрозділу. Потім з того підрозділу утворилося кілька. З кожного зверталися до Тетяни Кущук. До якоїсь частини пішов служити чийсь син, до якоїсь – чийсь чоловік, хтось прочитав про бібліоволонтерів в інтернеті і вирішив звернутися. Паралельно відсилали допомогу у зруйновані росіянами міста. Так із часом стали доволі потужною волонтерською силою.

Про їхню готовність зробити все можливе для допомоги оборонцям України знають вже поза Бердичевом. Сама Тетяна Кущук «кульмінацією» такого визнання вважає фразу дружини одного з наших славних воїнів, котра, прийшовши одного разу до них, сказала: «Все волонтерство, по суті, будується на особистій довірі. Я безумовно довіряю двом волонтерським рухам – Притулі і бердичівській бібліотеці»…

Цьогорічне професійне свято Публічна бібліотека бердичівської громади зустріла «закутаною» у маскувальні сітки й «кікімори» та просякнутою ароматами яблук, різних овочів, кексів й решти того їстівного, що передають українським воїнам. Зараз тут працюють над солідними замовленнями, а тому не відмовляються від зайвих рук. Роботи, й справді, багато…

Війна вплинула на них, констатує Тетяна Кущук. Оголивши те, що раніше було прикрито мирним і спокійним життям, вона зґуртувала їх ще більше. Раніше сама директорка часто називала бібліотеку місцем сили, тепер це словосполучення часто повторюють у колективі та друзі й партнери закладу. І коли їм нагадують про можливість піти у відпустку, аби трохи відпочити, у відповідь часто лунає: «Не змушуйте нас залишати нашу зону комфорту».

З нагоди свята це «місце сили» з квітами, Грамотами й Подяками відвідав міський голова. Колектив Публічної бібліотеки змінив поняття «бібліотеки» як такої особисто в його свідомості і в свідомості багатьох у громаді і в Україні, констатував Сергій Орлюк. Із першого дня війни вони – на передовій, збирають навколо себе людей, допомагають українському війську. Не дивлячись на здебільшого жіночий склад, вони – мужні й стійкі. Вони не розбіглися від реальних загроз. Їхні «сухі» борщі, зрештою, гріють нашим Захисникам не лише шлунки, а й душі. Фліски, термобілизна, берци зігрівають тіла, генератори, тепловізори й решта того, що вдається зібрати та передати на «передок», наближають Перемогу України. Без бібліотеки не обходиться майже жодне загальноміське дійство. І що особливо відчутно, на думку Сергія Орлюка, це те, що кожен день роботи очолюваної Тетяною Кущук команди слугує рушійною силою для життя – одного, двох, десятків, сотень…

Волонтер – це, насамперед, доброволець. Публічна бібліотека, заявляє її директорка, й надалі триматиме стрій доброї волі. В ім’я життя нашого славного війська, в ім’я життя громади та всієї України.