Познайомитися з Бердичевом наживо, спробувати дослідити місто з точки зору планування території, проаналізувати існуючі містобудівні рішення – як позитивні, так і, можливо, невдалі, побачити як «фасадну» його частину, так і те, що, зазвичай, не потрапляє на очі гостям, і загалом – зануритися у контекст міста. А ще – спробувати спланувати точкові перетворення у ньому, спроєктувати реновацію певних ділянок. Маючи ось таке завдання, до Бердичева приїхала група студентів географічного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка.
Завдання майбутнім містобудівникам, урбаністам, зрештою, тим, хто відповідатиме за планування й розвиток територій, дав Анатолій Мельничук – доцент кафедри соціально-економічної географії, керівник створеного в університеті близько 2-х років тому експертно-консультаційного центру розвитку громад і територій, а також «за сумісництвом» – уродженець Бердичева. Одним із проєктів, зініційованих у Центрі, є проєкт «Територія: погляд зсередини», у рамках якого й відбувся візит студентів до Бердичева.
Загалом, саму ідею Анатолій Мельничук разом зі своїми підопічними запозичили у колег-планувальників одного з вишів німецького Штутгарту. У чому вона полягає: студентів ділять на кілька груп, які досліджують якусь із необлаштованих ділянок міста. Детально вивчаються й аналізуються існуючі проблеми, пропозиції з їх усунення, збираються необхідні дані, проводяться опитування й решта всієї необхідної роботи. Окрім того, відбувається комунікація зі стейкхолдерами – особами (фізичними чи юридичними), котрі зацікавлені (мають легітимний інтерес), а також значною мірою впливають на процес – у даному випадку на реновацію території. На виході створюються візуалізовані проєкти перетворених ділянок, з яких фахове журі обирає кращі.
Такі дослідження можуть тривати роками, навіть десятиліттями, розповідає Анатолій Мельничук, при цьому ділянка залишається у первісному стані. Як результат, вона виступає, свого роду, майданчиком, на якому формують свої професійні вміння та навички майбутні спеціалісти. До життєдіяльності громад залучається фахова молодь, котра володіє усіма сучасними засобами, а громади, у свою чергу, отримують ідеї, що можна використати у процесі реновації.
Отже, Бердичів… Власне, з ним столичні гості вже були знайомі, але знайомі виключно у режимі онлайн: спочатку очному побаченню завадив коронавірус, потім почалася війна. До цього місто вивчали, процес проєктування тривав, але через те, що все проходило дистанційно, про справжній ефект від роботи годі було й говорити. Але настав, таки час, коли молоді містобудівники змогли в реальності вивчити територію, обличчя якої збиралися змінити.
Об’єктом можливих змін у Бердичеві було обрано прибережну зону річки Гнилоп’ять, у тому числі й ту, що межує з промисловою забудовою. Попередньо Анатолій Мельничук разом зі студентами обійшли місто, приділивши особливу увагу визначеній території, і у фіналі були готові презентувати відповідні напрацювання. У ролі стейкхолдерів виступили міський голова Сергій Орлюк та директорка Публічної бібліотеки Тетяна Кущук – вони інформували, відповідали на запитання, підказували, коригували, тощо.
Якою бачать завтрашні спеціалісти реновацію прилеглої до Гнилоп’яті територію? Як мінімум, усіяну пішохідними й велосипедними доріжками, з локаціями, на яких можна буде відпочити і з філіжанкою кави у руці помилуватися краєвидами. Від лівого до правого берега і навпаки можна буде дістатися на прогулянкових катамаранах. На шляху від пішохідного мосту до фортеці можна розташувати щось на кшталт лекторію, де з користю для себе проведуть час охочі до нових знань та цікавої інформації. Розважальні атракції – без них, на думку студентів, важко буде уявити собі рекреаційну зону.
Ну і, мабуть, «вишенька на торті» – наразі уявний поки що «Бердичівський національний університет». Розташувати його, припускають молоді розробники, можна на території колишнього заводу «БЕВЕРС». Існуючі адмінбудівлі – використати під адмінбудівлі навчального закладу, а поряд облаштувати open space, coworking space, гуртожиток. Університет бачиться відкритим простором, на якому семінари й лекції, за гарної погоди, можна буде проводити просто на березі річки, а гості зможуть ознайомитися з діяльністю університету та просто відпочити на спеціально облаштованих для цього дахах будівель закладу.
Звісно, чимало з представленого викликає низку запитань та зауважень, констатує Анатолій Мельничук, але віднайти раціональне зерно у проєктах – цілком можливо. Зрештою, зауважує, це лише черговий крок до розуміння міста, що повинен потягнути за собою наступні кроки – на розробників чекає ще чимало роботи.
Бердичів – живе місто, в якому життєдіють освіта, культура, спорт, промисловість, інші галузі, констатував, у свою чергу, відповідаючи на питання студентів, Сергій Орлюк. Дієвим для розвитку громади, зазначив, був 2021-й рік, і у ній не планували зупинятися, працюючи над різними проєктами. На перешкоді багатьом планам стала війна, відкритими залишаються чимало питань із царини посилення привабливості міста: яким має бути Парк ім. Шевченка, для прикладу, що робити з «лягушатником», який через дорогу від фортеці, ті самі парк колишнього Шкіроб’єднання та Солдатський пляж – усі ці локації мають чи не все необхідне для перетворення на туристичні й культурні магніти Бердичева.
Плани залишаються, продовжив Сергій Орлюк, є необхідне бачення, і талановита, небайдужа, активна, творча, а у даному випадку – ще й фахова молодь може підказати свої варіанти реновацій. Щоби без слідів «совка» – у дусі часу й усіх його можливостей та вимог. Так, нині немає ковбаси по 2,20, зате є свобода самовираження, простір для думок та творчості. Бердичів відповість на це перетворенням на один суцільний життєвий магніт.
