Бердичів

міська рада

37-мі роковини аварії на ЧАЕС… Бердичів пам’ятає…

IMG_20230426_090251-1

26 квітня у Бердичеві відзначили 37-мі роковини однієї з найстрашніших катастроф в історії людства – аварії на Чорнобильській АЕС. Біля пам’ятника загиблим ліквідаторам відбулося зібрання громадськості за участі Бердичівського міського голови Сергія Орлюка, народного депутата України Богдана Кицака, секретаря міської ради Богдана Коляди, першого заступника начальника Бердичівської РВА Сергія Бакуменка, голови Бердичівської районної ради Олександра Балянова, безпосередніх учасників ліквідації аварії.  

Згадували події квітня 1986-го, коли силами усіх тих, хто з рятувальною місією вирушив до ЧАЕС, було зупинено розповзання країнами світу отруйної радіації. Зупинили ціною власних життів, власного здоров’я. Людям видавали засоби хімічного захисту, і ті відправлялися у найгарячіші точки станції, часто не усвідомлюючи ступінь небезпеки, але чітко усвідомлюючи ступінь відповідальності. Можливо, це, у значній мірі, і принесло перемогу у смертельній битві з вогнем, у двобої зі скаженими дозами опромінення.

Тоді, у 86-му, разом зі знаннями та уміннями ліквідатори проявили найкращі людські чесноти, зазначив, звертаючись до присутніх, Сергій Орлюк. Єдиною рятувально-рятівною спільнотою вони перетворилися на щит, що захистив частину планети від непоправного лиха, і дав можливість жити наступним поколінням. Звичайні, здавалося б, люди зробили незвичайне: відкинувши у бік усі страхи, вони прийнялися злагоджено й віддано виконувати свою роботу. Більш того, тим людям вдалося зростити достойних нащадків: саме їхні діти та онуки так само віддано і поряд зі смертельною небезпекою відстоюють право України та українців на життя вже у ХХІ сторіччі – на війні з російською окупаційною машиною.

Не забути події 37-річної давнини Івану Осіпчуку. Ветеран пожежної охорони згадує: весною 86-го було дуже нелегко. Ліквідаторам із Бердичева довелося гасити пожежі біля реакторів, відкачувати «важку» воду, долати кілометри доріг за кермом тощо. Із 26 рятувальників, котрі побували тоді у Чорнобилі, дев’ятьох уже немає на цій землі – усі вони вирушили у засвіти, не доживши до 50-ти років. Вічна їм пам’ять та шана, доземний уклін тим, хто нині живий…

До підніжжя пам’ятника поклали квіти, і зібрання продовжилося вже біля місцевого управління ДСНС України. Таких само доблесних і не менш достойних продовжувачів рятувальної справи бачить у нинішніх працівниках ДСНС Богдан Кицак. Це вони діють на зруйнованих та пошкоджених рашистами об’єктах – розгрібають завали, борються з вогнем, рятують людські життя і те, що було створено людськими руками. Чимало з них зі зброєю у руках воюють проти окупантів.

І знову живі квіти до пам’ятної стели – на знак вдячності про тих, котрі «врятували світ».