Зрілий, мудрий, статечний, талановитий… Хто, як не жінки з читацького об’єднання «Гармонія», здатні визначити у чоловікові його справжність та істинну чоловічу суть?.. У Публічній бібліотеці бердичівської громади відбулася зустріч членкинь «Гармонії» з одним із таких чоловіків – Заслуженим діячем мистецтв України, поетом, публіцистом, прозаїком, автором численних поетичних збірок, лауреатом багатьох престижних літературних премій, Почесним громадянином Бердичівщини Михайлом Пасічником.

У квітні наш славний земляк відзначив своє 70-річчя. Позаду – офіційні заходи, вітальні листівки й виступи: до бібліотеки пана Михайла запросили, аби доторкнутися душею до його поезії, до нього самого. Аби виказати свою шану й захоплення його творчістю, дати можливість поділитися тією самою мудрістю, послухати красиву й життєву поезію, самим почитати її наживо і, взагалі, поринути в атмосферу чарівного віршованого слова.

Шанований ювілей Михайло Пасічник, з-поміж іншого, зустрів мемуарами «Озирнутися із прийдешнього». Вкотре озираючись, він згадує дитинство, усвідомлює, наскільки схожий на батька, констатує, що склалося так, начебто, що весь час спішив жити… Мав, як водиться поетові, свого першого літературного вчителя, рештою вчителів для Михайла Пасічника слугували ледь не всі видатні українські майстри слова, чиїми книжками були встелені полиці книжкових магазинів.

Творячи правдиву поезію, він зрозумів, що писати, як і говорити, правду – дуже непросто, але й водночас легко, бо пишеш, власне, те і як відчуваєш, пишеш так, яким ти є.

Надихається Михайло Пасічник за класикою – природою, тим, що зроблено ним в літературі, та коханням. Тож і тем, яких торкається він у своїх творах, мабуть, не порахувати. Писав і пише про любов до України, про щемливий потяг до рідної землі та до малої Батьківщини, про її людей та унікальну природу, про добро і зло, про крихкість та особливу силу людської душі.

У 2014-му почав писати про сусіда-ворога: нині у своєму арсеналі має вже близько 4 тисяч віршів на воєнну тематику. Пасічникова любовна лірика – це те, що особливо бентежить серця жінок різного віку, адже щастя й радість, як і гіркота нерозділеності та втрат – це те, що поза віковими рамками.

«Людина людину зустріла –

І вже вони, глянь, не чужі,

Людина людині припала,

Мабуть, до душі»…

Від душі поговоривши про поезію та про життя, вони зійшлися на тому, що припали одне одному до душі – ті, хто назвав себе «Гармонією», та людина, котра завдяки своїй творчості назавжди стала частинкою бібліотечного простору.