21 березня 2023 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», яка активно розпочалася в Україні з початку широкомасштабного вторгнення.

За перші шість місяців 2023 року 22 міські ради перейменували 959 топонімів. Ще у 5 містах (Коломия, Миколаїв, Херсон, Черкаси, Чернівці) тривають консультації з громадськістю.

Хто така Раскова?

Відповідно до інформаційної довідки Українського інституту національної пам’яті, Раскова Марина Михайлівна (1912-1943) – радянська льотчиця. Співробітник НКВД СРСР у 1937-1939 рр., уповноважена особливого відділу НКВД, старший лейтенант держбезпеки.

Саме в той період, 5 серпня 1937 року наказом НКВД № 00447 вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Ретельно проводилася «чистка» партійних лав та органів безпеки. Політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Криваві репресії радянськими органами безпеки відбувалися тоді і в Бердичеві. В різних місцях нашого міста в 90-х роках було знайдено масові могильники зі слідами насильницької смерті закатованих після 1937 року бердичівлян.

Нагадаємо, УІНП — центральний орган виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті. Основними завданнями Інституту задекларовано: посилення уваги суспільства до історії України, забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті та здійснення заходів з увічнення пам’яті учасників національно-визвольної боротьби, жертв голодоморів та політичних репресій.

Вимоги Закону.

У найменуванні об’єктів топоніміки та географічних назвах не можна використовувати:

→ імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління срср, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік;

→ імена осіб, що працювали в радянських органах державної безпеки;

→ назви срср, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік і похідні від них;

→ назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницями жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Також цей закон передбачає заборону присвоювати географічним об’єктам перелічені вище назви.

У Бердичеві вже відбулось опитування мешканців щодо пропозицій назв наступних вулиць:

Аширбекова, Гагаріна, Генерала Горбатова, Генерала Луппова, Генерала Панфілова, Жуковського, Герцена (та провулки), Суворова (та провулки), Крилова (та провулки), Мічуріна (та провулки), Комарова, Кутузова, Ломоносова, Молодогвардійська, Ніни Сосніної, Осипенка, Пушкіна, Руська, Толстого, Чернишевського, Черняховського, Чехова та інші. Нині комісія з перейменування вулиць упорядковує результати та готує проект рішення на розгляд депутатів Бердичівської міської ради. Варіанти назв вулиці Раскової найближчим часом буде запропоновано для обговорення мешканців міста.

Важливо розуміти, що деколонізація назв (збірне визначення для процесів дерусифікації та декомунізації) і відмова від російського й радянського в наших містах — це не про звуження та примітивізацію культурного простору, а навпаки — про наповнення середовища власними цінностями та історією.

Навіщо перейменовувати топоніми зараз, коли в країні війна? Невже не буде кращого часу?

Очевидно, Росія використовує топоніми як інструмент у просуванні своїх імперських цілей і з метою маркування території як частини «русского міра». Нині наша держава виборює у ворога власну незалежність і території, і це точно не для того, щоб наші вулиці містили культурний код окупантів.

Відділ культури Бердичівської міської ради