Бердичів

міська рада

На шляху до створення повноцінного ветеранського хабу БФ Palai організовує реабілітацію для тих, хто повернулися з війни

DSC_0001-5

Недільного ранку вони зібралися в призначений час у призначеному місці. Хто не був знайомий між собою, познайомилися, трішки поспілкувалися, повантажилися у транспорт й вирушили за місто. Попереду на них чекала ціла відпочинкова програма, а разом із нею – бесіда з реабілітологом.

Ті, хто повернулися з війни, повинні мати змогу жити нормальним, повноцінним життям. Цією ідеєю живе зараз засновник благодійного фонду Palai Назар Двірченко. Він та його друзі й однодумці працюють на створенням у Бердичеві ветеранського хабу – простору, куди у будь-який момент із будь-якою проблемою чи просто, аби провести вільний час, могли прийти хлопці й дівчата, котрі повернулися з фронту. Спілкування між собою, із фахівцями-психологами, цікаві зустрічі, виїзди на природу з вудками, велопробіги тощо – таким, з-поміж іншого, бачить ветеранський хаб Назар Двірченко. Наразі вже є офіс, але з урахуванням задуманого місця дещо замало – потрібна площа для розширення. Бердичівський ветеран-хаб має стати одним з успішних прикладів для інших регіонів.  

Аби підтримати Palai в його задумах, до Бердичева приїхали представники БФ Balu із Сум. Із Назаром Двірченком їх пов’язує чимало років дружби та спорт, розповідає директор Balu Олександр Гриценко. Тісний зв’язок тримався між ними і в той час, коли Назар брав участь у бойових діях. До того, як почалася велика війна з росією, продовжує, фонд опікувався підтримкою дитячого й професійного спорту, реабілітацією дітей з інвалідністю. У планах було будувати спортивні зали та відкривати нові секції. Натомість довелося облаштовувати блокпости, зводити фортифікаційні споруди, допомагати військовим, організовувати логістику. Ідею створення у Бердичеві ветеран-хабу сумчани повністю підтримують, тому, власне, й тут.

За один із прикладів у створенні ветеранського простору Двірченко з однодумцями взяли ізраїльську ветеранську організацію Brothers For Life – потужну спільноту, в якій займаються реабілітацією тих, хто пройшов війну. На запрошення зустрітися та попрацювати з українськими Захисниками з готовністю відгукнувся її представник – відомий реабілітолог Борис Сигал. Борис – колишній військовий, мав поранення, дві контузії. Свого часу сам проходив реабілітацію у спеціалістів, вже сьомий рік поспіль професійно реабілітує інших, більше року допомагає українцям.

Поранення – далеко не кінець життя, а початок нового етапу у ньому. Це – чи не найголовніше, що він прагне донести до ветеранів у Бердичеві, говорить Борис Сигал. Він має на меті фахово роз’яснити хлопцям та дівчатам, як повертатися до життя, як можна спілкуватися між собою, з сім’єю, з людьми навколо, яким чином соціалізуватися. Чому війна так надовго залишається з людиною, чому людина про неї думає, чому конче необхідно звертатися до кваліфікованих психологів, чому важливо знайти для себе щось нове у житті.

У випадку з Бердичевом хлопці ще проходять лікування, зауважує Борис Сигал, реабілітація почнеться дещо пізніше. Тоді ветерани переконаються, наскільки все непросто. І зараз він, у першу чергу, має пояснити їм, що усе те важке, що може тривати дуже довго, можна перетворити на коротке за часом явище. Головне – прагнути до цього самому. Лише усвідомивши, що ти здатен на, здавалося б, неможливе, можна починати приступати до реабілітації. Адже цей процес – багатошаровий, в якому задіяно багато чинників і багато інституцій.

«Все добре, все норм» – як часто чуємо ми цю фразу від тих, хто повернувся з війни?.. Насправді, нічого не норм, звертає увагу Борис Сигал, і будь-який психолог підтвердить, що у цей час ветеран знаходиться, наче, у внутрішній прірві. Без зусиль самої людини жодному фахівцю не витягнути її звідти. Багаторічний досвід – особисто Бориса і сотень колишніх бійців – тому свідчення.

Вони є – можливості жити далі відновленими, не дивлячись на каліцтва душевні й фізичні. Іншого не дано, стверджує Борис Сигал, адже Україна – то країна, в якої має бути майбутнє, і відновлена Україна – то відновлені вони. Найкращі її люди, ті, хто собою закрив її, захистив ціною свого життя, ціною свого здоров’я. Цих людей потрібно повертати до суспільства, аби держава продовжила жити й розвиватися.