Свій 102-й день народження відзначила найстарша жителька бердичівської громади Надія Подройкіна – людина, котрій, зі слів її сина Володимира, зустріти таку шановану дату допомогло добре серце.

Надія з’явилася на світ у сусідній Мирославці. Відучившись у тамтешній школі, вступила до школи медичних сестер, що розташовувалася у Бердичеві.

Почалася війна з нацистами. У Мирославці точилися важкі бої, розповідає пан Володимир, там само знаходився військовий шпиталь, де перебували поранені радянські бійці. Тож Надія повернулася до рідного села, і разом з лікарем шпиталю почала допомагати воїнам.

На той час її чоловік Михайло, військовий офіцер, бився з гітлерівцями на заході країни. Його з’єднання було розбито ворогом, і Михайло та ще кілька бійців змогли пробратися до Мирославки.

Там він забрав дружину і вони разом вступили до партизанського загону, який діяв на території Житомирщини. У 1943-му, прямо у розташуванні загону, народилися два сини Надії та Михайла. Молоду матір відправили на Велику землю. Згодом родині довелося пережити страшну трагедію: не стало одного з синів.

Закінчилася війна. Надія з Володимиром повернулися на Житомирщину. Спочатку сім’я Подройкіних мешкала у Малині, потім переїхали до Бердичева. Своєму покликанню Надія Трохимівна не зрадила: працювала у військовому шпиталі, далі – в онкодиспансері, закінчила свій трудовий шлях у міській лікарні. Має сина, онучку Наталію з чоловіком та правнука Івана.

Що дозволило, проживши таке нелегке життя, зустріти 102-й день народження? Син припускає, що добро. Мама, каже, завжди була і залишається сьогодні наповненою ним.