«Чорно-біле + кров – кольори випробувань-битв-змін, по-суті – принципів. Біда, коли пустопорожня балаканина змішує їх до обивательського сірого чи фашистського коричневого, що, власне, одне й те саме… Тому – без варіантів. Біле проти чорного, світло проти темряви. Б’ються не до першої крові. До останньої краплі.
Напівтони? Ні. Компроміси? До біса. Мовчання – хитання. Тихо скраю? Не факт, що до раю…
… У наш спАДок проліз московський АД. Згодом назвався радянським, потім знову русскім. Було – не викреслиш…
… Нитка роду, як доля – у кожного своя… Когось рятує, когось підносить, у когось рветься-пересихає, когось убиває, а комусь дає такі крила, що аж до Сонця. Та здається, то єдина зброя проти лайдаків на мільйонах наших особистих фронтів…»
Зі своїм новим, 13-м за рахунком, романом «СПАДОК» у Бердичеві побувала Люко Дашвар – письменниця, сценаристка, журналістка, лауреатка літературної премії «Коронація слова», «Золота письменниця України».
Вона почала влаштовувати творчі зустрічі з початком великої війни, у соцмережах з’явилася лише влітку минулого року. З’явившись, почала отримувати запрошення приїхати і з тих пір намагається не відмовляти у спілкуванні. Тут, власне, все просто, пояснює письменниця: по-перше, вона шанує свого читача, а, по-друге, якщо здатна розрадити, підтримати людей, якщо для людей це важливо, а вона може, то значить буде це робити.
Таким чином Люко Дашвар опинилася у Бердичеві: отримавши запрошення від директорки Публічної бібліотеки Тетяни Кущук, вирішила прийняти його. Перед зустріччю почитала про місто, про яке вона, здавалося би, чимало знала, і виявилося, що насправді знає про нього мало. Так що були й певні емоції, і передсмак знайомства: що ж являє собою місто, яке має велику славу – можливо, руїни тієї слави, а може щось інше?.. Та, як і завжди бува у подібних випадках, все стало зрозуміло, лишень побачила людей. Прийшло відчуття атмосфери, того, чим живе громада, та розуміння, що минуле заклало певне підґрунтя й нині все розвивається.
У Бердичеві на Люко Дашвар без перебільшення чекали. Звідси й автографи на принесених шанувальниками книжках ще до початку самої творчої зустрічі, і, глибоке й непорожнє спілкування.
Її справжнє ім’я та прізвище – Ірина Чернова. Творче псевдо вимушена була взяти, коли подалася на «Коронацію слова» (такими були умови конкурсу). Звісно, спершу хотілося щось яскраве і заманливе, але потім прийшло розуміння, що псевдо повинно відображати суть, основу. А основою існування Ірина Чернова вважала і вважає нині свою сім’ю. Отже, взявши ініціали імен найближчих людей – батьків, чоловіка, дітей та свого власного, склала їх разом. Утворилося відоме нині на всю Україну та поза її межами «Люко Дашвар».
Хто вона – Люко Дашвар й Ірина Чернова?.. Свого часу, ділиться письменниця, вона замислилася над тим, як би визначила одним словом своїх сина та доньку. Зрештою, потрібні слова були обрані. Тоді стала думати над тим, як охарактеризувала би себе. І теж обрала, на власну думку, найпідходяще. «Учень», «Вічний Учень»… Є люди, котрі мало не з народження навчають, радять, знаючи, начебто, все й про всіх. А їй… Їй цікаво вчитися.
Оскільки вона – учень, то й особливих глобальних меседжів до читача на рахунок того, як жити, особливо не продукує і відчуття того, що має створити щось монументальне й вічне, не має. Своєю місією Ірина Чернова визначає нести емоцію до людей сьогодні, підтримувати їх зараз. Змушувати їх замислюватись у даний момент, адже через деякий час може з’явитися щось інше. Все. Крапка.
Коли лютий 2022-го вибухнув смертями українців, у багатьох виникло запитання: навіщо взагалі потрібна культура, коли вона не в змозі зупинити війну?.. За переконанням Ірини Чернової, насправді, все сказано й написано вже давно – варто лише уважно зазирнути у минуле. Але людині притаманно творити. Як часто там, де, здавалося б, немає цивілізації, люди створюють традиції! І якщо у далекому селі не буде фільмів, то там танцюватимуть і співатимуть. І культура все одно житиме, адже вона невіддільна від людини.
«Цивілізація помре через панування відносних понять», – заявила якось в одному з інтерв’ю Ірина Чернова. Мовляв, абсолюти зникли і усі нині – відносно патріоти, відносно порядні, відносно щирі й відверті. Письменниця тоді виступила за те, аби повертати абсолюти у життя. Прихильність цій думці вона підтвердила і під час зустрічі у Публічній бібліотеці бердичівської громади. Сьогодні, констатувала пані Ірина, вона бачить один головний такий абсолют – бути громадянином своєї країни. Так, вона відома письменниця, так, за її сценаріями знімають фільми, так, вона дружина, матір та бабуся, котра розчиняється в своїй родині. Але у першу чергу, Ірина Чернова, Люко Дашвар – громадянка України.
