10-та річниця подій на Майдані, Революції Гідності та подвигу Героїв Небесної Сотні… Два роки відтоді, як росія бомбардуванням мирних українських міст розпочала наймасштабніші з часів 2-ї Світової воєнні дії… Молитви до Господа та роздуми з приводу героїзму українського воїнства, звитяги усіх, хто наближає перемогу України, та важливості віри у житті людини… У Театрі на Європейській відбувся другий у цьому році молитовний сніданок.
Вистояли – переможемо. Лише так і не інакше, переконаний міський голова Сергій Орлюк. 10 років тому, нагадав, Україна постала перед лицем революції: тоді народ, який обрав рух до Європи, відстояв свій вибір. Одним із символів Євромайдану стала Небесна Сотня – звичайні люди з незвичайними серцями, котрі віддали життя за те, аби далі жити гідно й успішно, а не приректи себе до рабства й винищення росією.
2 роки тому Україна постала перед лицем страшної війни. На шляху до цивілізації стали ті самі рашисти. Українці втримали перші удари і не дали розповзтися зайдам всією країною. Сьогодні, як ніколи раніше, вони усвідомлюють: потрібно продовжувати героїчно боротись, самовіддано працювати, всіляко допомагати військовим, підтримувати одне одного. Вірити, бути сильними і невтомними. На цьому сніданку, зазначив Сергій Орлюк, традиційно зібралися представники різних конфесій. Бо мають спільну мрію. І спільно моляться за Україну. Українською.
Молитву за загиблих Захисників і Захисниць України звершив Єпископ Житомирський та Овруцький ПЦУ Паїсій. У своєму виступі Владика зупинився на важливій ролі віри в Господа, щоденної молитви та взаємної підтримки. Окремо наголосив на героїзмі, жертовності та праведній боротьбі українських оборонців, котрі на своїй, Богом даній, землі б’ються проти окупантів.
Ми маємо бути вдячні тим, хто дав життя доблесним українським Воїнам. Ми маємо докладати усіх зусиль, аби підтримувати їх та допомагати їм. Маємо пам’ятати про тих, чию діяльність не надто видно на широкий загал, і хто молитвою та невтомною працею наближає заповітний день Перемоги – волонтерів, медиків, психологів, капеланів, благодійників тощо. Маємо підставляти плече одне одному та надихати.
… І не забувати про Господа. Ані на мить не сумніватися, що він є, що він чує, що любить, милує та карає за гріхи. Що плаче й сумує поруч із нами, коли плачемо й сумуємо ми. Що йому небайдуже до наших страждань та болю – тому, хто зійшов на Голгофу і був розіп’ятий за кожного з нас.
Для багатьох такий Бог може виявитися незрозумілим, визнають святі отці. Звісно, всім хотілося би бачити поруч Бога-переможця, Бога-помічника, союзника. А він ллє сльози біля згорьованої матері, яка втратила сина. Тому що любить людей… Але ж війна, і так хочеться відчути Господню допомогу! Чому ж так довго? Якби ж то раніше!
Допомога прийде, переконують учасники молитовного сніданку. Бог не залишить Україну та українців. Можливо, ці такі важкі випробування дані для того, аби люди остаточно стали нацією. Єдиною й сильною. Треба вірити, зверталися зі сцени до присутніх у залі, і тоді Україна побачить. Славу. Божу.
