У Музеї історії Бердичева відбулася прем’єрна фотовиставка робіт Олександра Дідовця. Олександр, котрий є членом Національної Спілки фотохудожників України, служить у 26-й артилерійській бригаді ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича, тож головними героями його робіт стали одні з тих, на кому тримається нині Україна – наші військовослужбовці.
Він вже втретє в армії і вже вдруге на війні, розповідає сам Олександр: спочатку була строкова служба, потім – участь в АТО, і вже два роки – захист Батьківщини у лавах славної арти. У цьому місці, мабуть, мала би бути фраза на кшталт «фотографією воїн займається з дитинства», але ні… Мистецький ген в Олександра, таки, в крові – з фотоапаратом завжди дружив його батько, та сам він захопився створенням світлин близько 9 років тому. Фотостудія, чарівні дівчата-моделі, апаратура – ось приблизно так виглядало те, чим займався Олександр.
Але прийшла війна… Наш земляк пішов боронити Україну, а з собою взяв фотоапарат. Скільки за цей час нафотографував? Ну, принаймні, у музеї виставив якусь тисячну, а може й меншу частину того, що має у своєму фотоарсеналі.
І якщо це так, то ця частина – найсвітліша, найпозитивніша з усього створеного ним. Посмішки, спокій, почуття, благодатна тиша, життя у паузах між війною. Лишень в очах наших воїнів незламність. Залізна впевненість у тому, що вони роблять те, що мають робити, і робитимуть це до кінця.
Про позитив, яким просочені роботи Олександра Дідовця, говорили мало не всі, кого запрошували до мікрофона – його мати пані Олена, заступник командира підрозділу, в якому служить наш земляк, Олександрова посестра Анна, голова обласної організації НСФХУ, керівник ГО «Бердичівська школа практичної фотографії» та фотошколи «F/5.6» Валерій Мельников.
Про це говорив і Сергій Орлюк. Було достатньо оглянути експозиційну залу, аби відчути: посмішка та надійність – такі самі головні герої виставки, як і ті, котрі їх випромінюють. Все, здається, є у цих фото, зауважив міський голова, ось лише щастя відсутнє. Тому що війна. Тому що поза цими світлинами – важкі бої, піт, кров, втрати. Щастя неодмінно буде, не сумнівається Сергій Орлюк – його принесе переможний мир. А поки Олександр Дідовець творить Пам’ять. Яка, відомо усім, не має ціни…
Сила української нації, звитяга, мужність та стійкість наших хлопців і дівчат, все те світле й людське, що, не дивлячись на війну, вони зуміли зберегти в собі, та гордість, яка переповнює тебе, коли дивишся на фото. Гордість за те, що ти однієї української крові з цими людьми… Музей історії м. Бердичева. Олександр Дідовець. «Незламні».