Бердичів

міська рада

Той, хто душу й тіло… В кого кличе серце… Захисників-добровольців вшанували у молодіжно-волонтерському центрі «М-Формація».

DSC_0077-1

Замість зручних диванів – мерзлота, багнюка, окопи й бліндажі… Замість домашньої їжі – сухпайки і що прийдеться… Замість спокою й тиші – обстріли й вибухи, яким немає кінця…

Вони пішли на це свідомо. Бо не могли жити у мирі, коли поруч війна. Не могли фізично, не могли морально. Окрім решти чеснот, Господь, природа, батьки та щось всередині них самих нагородили цих чоловіків та жінок особливою чеснотою – доброю волею. І вони використали її так, як розуміли – пішли боротися з ворогом, котрий взявся стирати їхню країну з лиця землі. Ім’я цим людям – добровольці.

Патріотичну годину з нагоди Дня українських добровольців влаштували у молодіжно-волонтерському центру «М-Формація» Публічної бібліотеки бердичівської громади. Говорили про людей, наповнених любов’ю до Батьківщини та вірних своєму обов’язку – людському, громадянському, а згодом – військовому. Робили екскурс у минуле: той засвідчив, що добровольчий рух – один із маркерів української нації. Достатньо лише згадати дружинників Святослава, козаків Хмельницького, повстанців Шухевича.

Українська кров – не водиця, а те, що здатне проявляти себе сторіччями. Надпотужні хвилі з українців-добровольців утворилися у 2014-му та 2022-му. Спершу, коли до України почали сповзатися гібридні «чєловєчкі», вдруге, коли з того самого «руского міра» вдерлися вже повноцінною ордою. Українські Сили оборони зміцнилися буквально на очах, і сталося це завдяки десяткам тисяч добровольців. Представники сотень професій та спеціальностей, місцеві й ті, хто терміново прибув до України з-за кордону, чоловіки та жінки, зрілі та ще зовсім молоді взяли до рук зброю і відправилися на фронт.

Розбивають часто ціною власних життів. Але добра воля, і це чітко знають уже в ХХІ сторіччі, сильніша за страх смерті. Свого часу цей страх подолав бердичівлянин Олександр Федорішен. Молодий чоловік, молода дружина, двоє маленьких діточок… Щодня в теплі й добрі читати новини про війну? Він вирішив особисто творити ці новини. 24 лютого прийшов на підприємство, на якому працював, зачинив своє робоче місце і о 12-й був уже в РТЦК та СП. Спільно з такими само однодумцями пішов бити ворога. Їх було тридцять два – тих, хто вирішили триматися купи й воювати разом. У 30-й бригаді, до якої потрапили, навіть підрозділ утворився – з бердичівських. Побували на багатьох гарячих ділянках. Пізнали все – і піднесення від успішних дій, і біль від ран, і гіркоту втрат. Був важко поранений й Олександр. Проходив лікування за кордоном, а, трохи ставши на ноги, одразу повернувся додому. До України, до Бердичева, до сім’ї, в якій кожен є опорою та підтримкою для кожного. Кликали на минуле місце роботи, та чоловік знову пішов до РТЦК та СП – нині служить у тамтешньому підрозділі охорони. Українська кров – не водиця…

Та чи досить би було у День добровольця на пафосі й у мажорі говорити виключно про звитягу й самопожертву?.. На переконання присутнього на заході військового капелана, отця Івана Цихуляка, ні.

Герої Крут… Годі й уявити, розмірковує отець, як до когось із ліцеїстів чи студентів стукають у двері, аби вручити повістку. Любов до України була висічена на серцях цих юнаків та молодих людей. Говоримо про світло душ добровольців, а самі нерідко блокуємо всі ходи й виходи, вдаючись іноді до зовсім неприпустимого, аби не підпустити працівників РТЦК та СП. Як так стається? Бо хтось, а не ти маєш боротися з ворогом? Бо перемога якось там прийде сама? Бо рашисти махнуть рукою та й підуть собі геть?

Поняття «доброволець» (про це свідчать словники мов) у тому контексті, в якому використовується в Україні – смисловому, світоглядному, філософському, емоційному – не використовується більш ніде, акцентує увагу священик. Це не просто людина, яка вирішує присвятити себе, свій час і талант тій чи іншій справі. Доброволець – це той, котрий душу й тіло… За Батьківщину, за її волю, за свого побратима-посестру, за свою громаду, за родину. Це той, у кого серце дає клич: «Я – українець, і ніхто, крім мене». Тому кожен із таких людей заслуговує на довічну вдячність та шану.

«Допоки вони тримають у руках, доти ми живемо. Допоки ми живемо, вони мають кого захищати»…