У Бердичеві відзначили День Героїв. Об’єднані цією величною датою, Бердичівський міський голова Сергій Орлюк, начальниця Бердичівської РВА Людмила Димидюк, представники влади й жителі бердичівської громади та Бердичівського району вшанували борців за незалежність і волю України біля Меморіалу «Слава Героям України!» та на Алеї Пам’яті Захисникам України.
День Героїв відображає всю сутність українського державотворення, зазначили виступаючі, це був довгий і важкий шлях, щедро политий кров’ю патріотів України. Ось і останні 10 років українці зі зброєю у руках доводять право бути господарями на своїй, Богом даній, землі, доводять те, що вони – нація вільних, сильних та незламних, і що заслуговують на гідне життя серед таких само вільних європейських держав.
Завдання в українського народу сьогодні однозначне, вважають на Бердичівщині: не опускати руки, не піддаватися розпачу й зневірі та віддано працювати на Перемогу. Важко? Ні. Важко тим, хто йде на ворога, усвідомлюючи, що може не повернутися живим із поля бою. Важко рідним загиблих Героїв. Та українці мають продовжити справу полеглих співвітчизників-оборонців.
Заупокійне богослужіння за загиблим воїнством відбулося на Центральному кладовищі Бердичева. Православні й греко-католицькі отці, протестантські пастори, представники різних конфесій спільно молилися за душі воїнів, котрі вирушили у засвіти.
Ось лежить однокласник, далі – друг, ще далі – інший друг… Праворуч – могила синового друга, ще неподалік – сина другового… Тут немає чужих чи незнайомих – тут всі свої, наші, рідні, констатує Сергій Орлюк. Жоден із них не мріяв померти, кожен мав заради кого і заради чого жити, кожен мав якісь мрії. Війна вбила ті мрії. Вбила вона й мрії рідних та близьких загиблих Героїв. Трагедія, біль… Але тут, на Землі, живе віра. Є Господь і є істина, що той, котрий загинув за ближнього свого, має право на Любов. Тут, на Землі, маємо вірити й боротися, переконаний Сергій Орлюк, там, на небі нехай живуть у Божій Любові.
Бути українцем означає постійно боротися за власну ідентичність, пригадують слова Володимира Винниченка отці, і це правда: ось уже яке сторіччя ми доводимо світу, якого ми роду, чиї ми діти, чия правда має бути у нашій хаті.
Священики пропонують уявити собі далеке-далеке майбутнє. Вже не буде нікого із нинішніх людей, минеться біль, минуться тривоги. На цьому місці, дасть Бог, стоятимуть інші українці. Вони дивитимуться на дати, викарбувані на могилах і думатимуть: «Ті, хто були до нас, прожили гідне життя й виховали гідних синів та доньок України. Україна досі стоїть. І стоїть вона завдяки своїм Героям!»
