До 2014-го року більшість із цих людей ніколи не була пов’язана з військовою справою. Над Україною нависла загроза повного винищення, і у такий надважкий час вони добровільно стали на захист своєї Батьківщини. Це – історія про гідність, шляхетність, силу духу, благородство, здатність до самопожертви, любов та шану до країни, в якій живеш. Історія про одну кров, про те, що віками у тій крові – фізична й душевна неможливість жити у рабстві, у коконі страху, дихаючи чужинством, прокидаючись і засинаючи у ньому. Про те, як, здавалося би, відоме в усьому світі поняття «доброї волі» змусило мало не весь світ по-новому споглянути на нього. Це – унікальна історія про Українських Добровольців.
14-го березня про українських добровольців як про явище, як про людей, про Героїв новітньої України говорили у молодіжно-волонтерському центрі «М-Формація». Зустріч було влаштовано, аби принагідно подякувати та щиро висловити слова шани усім, хто за власної доброї волі, не шукаючи слави й не заради нагород, ступив на шлях воїна-оборонця своєї країни.
Що змушує людину в одну мить залишити найближчих своєму серцю людей, комфортне житло, сталу й непогану роботу, добробут і достаток, власне, мирне й спокійне життя, і, одягнувши «піксель» та взявши до рук зброю, вирушити туди, де пекло? Де мало не все відбувається у площині «або живий, або мертвий», де навколо безперервно панують труднощі, втрати, біль, втома і сама смерть? Змушує відчуття нерозривності зі своєю Батьківщиною, дають відповідь організатори заходу, відповідальність за її майбутнє, за життя тих, хто живе сьогодні й житиме через роки. Змушують непохитна віра у справедливу перемогу над агресорами і щось таке особливе у серці, що називають «покликом».
В Україні в усі часи не бракувало людей доброї волі, готових боронити її від ворогів, нагадують у Бердичеві, втім, у 2014-му, а згодом у 2022-му добровольчий рух набрав воістину велетенських масштабів. До добровольчих формувань вступали незалежно від статі, віку, віросповідання, професій та спеціальностей. Українські Збройні Сили потребували зміцнення і вихід на поле битви добровольців дав армії такий потрібний час та можливість.
Перші добровольці рушили на схід Україну прямісінько з Майдану. Їх було 500. Вже через лічені тижні, за оцінками фахівців, тих, хто, не чекаючи повісток, пішов бити ворога, налічувалося вже близько 40-ка батальйонів. Із цієї славної та звитяжної когорти – сини міського голови Сергія Орлюка та керівника громадського об’єднання родин загиблих Захисників і Захисниць України бердичівської громади Володимира Катюшка.
Мав можливість не йти, але пішов. Своє рішення мотивував, як і тисячі інших: «Коли залишуся осторонь, як дивитимуся в очі своїм дітям?»… У підрозділі, в якому служить син, розповідає Сергій Орлюк, немає жодного бійця, котрий потрапив туди за призовом. Виключно добровольці. Агресорові мало не здається… Честь таким хлопцям і дівчатам, чоловікам і жінкам! Честь тим, хто героїчно загинув, і тим, хто нині карає загарбників.
Він тричі по телефону вів бесіди з сином, намагаючись налаштувати того на реалії страшної війни, розповідає, своєю чергою, Володимир Катюшко. Тричі син кидав слухавку. Служив із такими само відданими Україні побратимами. Володимир Катюшко-молодший загинув. Його товариші по службі сказали, що до останнього був мужнім та гідним бійцем. А ще розповіли, як переховуючись в окопах й укриттях під час ракетно-бомбових атак, молили Господа лише про одне: аби дав можливість їм бути похованими у себе вдома. Війна, підсумовує пан Володимир, то дуже серйозно, і діти й молодь мають це розуміти.
Він почав з того, що рано вранці 24 лютого пішов добровільно вантажити пісок та зводити захисні споруди біля об’єктів критичної інфраструктури, розповідає інший виступаючий – доброволець, військовослужбовець ЗСУ, депутат міської ради Олександр Валеня. Добровільно відпрацював – вступив до добровольчого формування. Потім звернувся до військової частини, аби взяли на службу. Відмовили, мовляв, вік вже доволі солідний. Тоді звернувся до іншої частини – там і закріпився. Бути разом, єдиними, не з’ясовувати стосунки, а одним ґуртом працювати на Перемогу – лише так житиме Україна, переконаний Олександр Валеня.
Будучи одним цілим, єдиною силою, українці відвоюють право на життя у незалежній українській державі, і приклад потужного добровольчого руху є тому доказом, заявляють у Бердичеві. На цьому прикладі, з-поміж інших, виховуватимуться й ґартуватимуться наступні покоління.
По завершенні заходу його учасники пройшли до Меморіалу «Слава Героям України!», де поклали квіти на знак пам’яті про Захисників та Захисниць України усіх часів, котрі віддали життя за вільне й успішне майбуття української держави та її народу.
