Від одного авіаудару здатен здригнутися мало не весь світ. Поринути у жах, вмитися сльозами, усвідомити, що немає, мабуть, страшнішого за війну, що росія – то зловісне джерело нелюдської жорстокості, цинізму, підступності, брехні.
16 березня в Україні – роковини трагедії в Маріуполі. Три роки тому росіяни завдали авіаційного удару по місцевому драматичному театру. Містяни використовували його як сховище. За різними даними, на момент бомбардування у театрі переховувалися близько 1200 людей – дорослих та дітей.
«ДЕТИ»… Цей попереджувальний напис перед будівлею драмтеатру, зроблений величезними літерами і зрозумілою ворогам мовою, мав стримати тих від смертельного гріха. Та це росія з її «чєсть імєю». Скинуті бомби зруйнували театр, перетворивши будівлю на величезну братську могилу. Цифри загиблих різняться – 300, 600 тощо. Болить будь-яка і болітиме завжди. Міжнародні організації визнали цей авіаудар воєнним злочином.
Таке не забувається і не спокутується. Доблесні Сили оборони України карають нелюдів за те, що принесли з собою біду на українську землю.
Бердичівська громада пам’ятає Маріупольську трагедію. Пам’ятає тих, хто загинув у тамтешньому театрі, та всіх, чиє життя забрала росія. Віримо в наші Збройні Сили, в силу Господню та в сильну, вільну, успішну Україну!