164 роки тому, 22 травня 1861 року, на Чернечій Горі неподалік Канева перепоховали Тараса Шевченка – людину, котра своєю творчістю й життєвою позицією здобула право вважатися одним із символів вільної самостійної України. З нагоди вікопомної дати у Бердичеві, біля пам’ятника Кобзареві, видатного співвітчизника вшанували начальниця Бердичівської РВА Людмила Димидюк, заступниця Бердичівського міського голови Олена Петрівська, керуюча справами виконавчого комітету міської ради Лариса Котнюк, а також депутати міської ради Василь Толочко та Лідія Савченко, представниці закладів культури, учні 2-ї гуманітарної гімназії, громадськість.   

Через майже два місяці після поховання у петербурзі труну з тілом поета повернули до рідної України – таким був Тарасовий заповіт. Завдяки зусиллям й наполегливості Михайла Лазаревського було отримано необхідні дозволи, і прах Шевченка доправили спочатку до Києва, де з Поетом Свободи змогли попрощатися тисячі українців, а потім – до Канева і, зрештою, на Чернечу Гору, де Кобзар знайшов свій вічний спочинок.

З часом місце перепоховання Шевченка перетворилося на національний меморіал. Ті, хто хоча б раз побував там, часто висловлюють схожу думку: коли бачиш біля Тарасової могили багато людей, то чітко усвідомлюєш, що прагнення до свободи й незалежності не вбити, не знищити. Що Україна, Батьківщина, була, є  і буде.