Вони вже майже стартують, як ловлять себе на думці, що серед них немає Його. Він стояв би точно ось тут, на цьому місці, рвучко стартанув би і прийшов до фінішу першим. Принаймні, точно у першій трійці…
Вони вишикувалися перед початком товариської зустрічі і… не побачили Його у своїй команді – усміхненого і впевненого у собі голкіпера. Він дивився на них зі світлини: такий само рішучий і не по роках мудрий. Світлину перерізала чорна стрічка…
Миттю згадалося, що, коли у місті проходила мало не будь-яка футбольна першість, треба було дуже постаратися, аби ворота твоєї команди захищав Роман. Що вже приховувати, іноді доходило й до образ: просили ж бо до себе багато команд, а обирати доводилося лише одну. Сьогодні ці спогади викликають сумну посмішку.
Спортивна спільнота Бердичева вшанувала пам’ять Романа Шакора – Захисника України, котрий геройськи загинув останнього дня літа у Покровську. При народженні Господь, судячи зі всього, поцілував крихітного Романа не один, а кілька разів. З першим поцілунком малюк увібрав в себе все, що променіє світлом – доброту, позитив, щирість, відкритість. Разом із ними – відповідальність та внутрішню глибину. Із другим – інтелект. З третім – любов до футболу і легкої атлетики. Ще один поцілунок дозволив стати справжнім Воїном-Оборонцем.
Свій 7-й день народження Family Run Club вперше відзначив без Романа. Той день легкоатлетичне товариство розпочало не з вітань, як завжди, а з Хвилини мовчання. Звісно, спогади… Про те, що Роман був справжнім лідером, про те, що зі змагань без медалі не повертався. Що дивним чином у цьому молодому чоловікові поєднувалися хоробрість і тактовність, сміливість і доброта, цілеспрямованість, завзятість та сонячний позитив. І вже сьогоднішнє: він – в їхніх серцях, він завжди з ними на біговій доріжці…
Не можуть звикнути до думки, що Роман вже не витягуватиме найскладніші м’ячі, його товариші з гри у футбол. Приїхати з фронту у коротку відпустку й мало не одразу гнати на стадіон – на таке здатен лише Шакор. «Промінь світла», «той, хто за будь-який двіж», «той, з яким було достатньо поспілкуватися лише кілька хвилин, аби зрозуміти: він – хороша людина»…
Романова дружина Наталія розповідає: її чоловік мав Мрію – взяти участь у Берлінському марафоні. Постійно тримав себе у формі. Тренувався навіть на «нулі». Задля цього просив, аби йому вислали кросівки.
Командир взводу роти управління РЕБ, старший лейтенант Роман Шакор не дожив до своїх 39-ти, не дожив до звання переможця престижного марафону. У пам’ять про нього та усіх, хто віддав життя за неї, на знак доблесті та звитяги свого війська переможницею має стати Україна. Це буде достойною нагородою.
Фото – Бердичівської міської ради та з сімейного архіву Наталії Шакор
